НОВОСТИ УКРАИНСКОЙ ПСИХИАТРИИ
Более 1000 полнотекстовых научных публикаций
Клиническая психиатрияНаркологияПсихофармакотерапияПсихотерапияСексологияСудебная психиатрияДетская психиатрияМедицинская психология

СПРИЙНЯТТЯ ПСИХІЧНИХ ПОРУШЕНЬ ХВОРИМИ НА РОЗЛАДИ ОСОБИСТОСТІ ОРГАНІЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ

В. С. Підкоритов, В. Н. Кузьмінов, О. Г. Шепель

* Публікується за виданням:
Підкоритов В. С., Кузьмінов В. Н., Шепель О. Г. Сприйняття психічних порушень хворими на розлади особистості органічного походження // Архів психіатрії. — 2001. — № 4. — С. 88–91.

Проблема медико-соціальної реабілітації хворих із психічними та поведінковими розладами дуже тісно пов’язана з проблемою стигматизації психіатрії у суспільстві. Відповідно, регулювання взаємовідносин психіатричних закладів, як представника суспільства, та психічно хворої людини як особистості є складною соціальною проблемою. Ці взаємовідносини визначаються як відношенням суспільства до психіатрії в цілому, так і сприйняттям окремою людиною свого психічного захворювання зокрема. Ступінь об’єктивності оцінки свого стану психічно хворими у свою чергу зумовлює своєчасність їх звертання за спеціалізованою допомогою та, як наслідок цього, рівень ефективності відповідних лікувально-профілактичних заходів.

Метою нашого дослідження було: вивчення відношення психічно хворих з розладами особистості органічного походження до лікування, яке вони отримували, до інших психічно хворих, до себе особисто, до найближчого їх оточення та до суспільства в цілому, а також проведення порівняльного аналізу змін відношення таких хворих та попереднього досвіду їх звернення за психіатричною допомогою.

Дослідження проводилось з використанням спеціально розробленої нами анкети-опитувальника, яка містила 115 питань. Було проанкетовано 60 хворих віком 21–49 років, що склали 2 групи чоловіків, практично однакові за віком та рівнем освіти. Всі обстежені страждали на розлади особистості органічного походження (F07.0, F07.2, F06.6). До 1-ї групи увійшли 15 хворих, що лікувалися в психіатричному відділенні Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України. Вони звернулися за допомогою самостійно, бо вже мали досвід успішного психіатричного лікування. Другу групу склали 45 пацієнтів, що перебували на обліку лікаря-психіатра Темнівської міжобласної лікарні при ВК № 100. Усім чоловікам цієї групи дослідження до засудження була проведена судово-психіатрична експертиза, яка визнала їх осудними. Згідно з висновками судово-психіатричних експертів ці особи підлягали обліку у психіатричному кабінеті на підставі діагностованих у них розладів особистості та емоційно-лабільних порушень органічного походження.

Питання анкети були сформульовані таким чином, щоб мати змогу визначити відношення пацієнтів відповідно:

  1. до себе особисто;
  2. до психіатрії взагалі, до лікування та до інших психічно хворих людей;
  3. до своєї родини та суспільства.

1. Відношення до себе особисто. Особливості сприйняття себе хворими у обстежених двох груп не завжди співпадали. Більшість чоловіків 1-ї групи (11 — 73,3%) в умовах психіатричного відділення ідентифікували себе як психічно хворих. Більшість із 2-ї групи обстежених (36 респондентів, або 80%) не визнавала себе психічно хворими, незважаючи на те, що раніше проходили судово-психіатричну експертизу (100%) та були визнані непридатними до служби у Збройних Силах через психічні розлади (38–84%). Решта з них (20%), які все ж таки визнавали наявність у них психічного захворювання, до позбавлення волі лікувалися у психіатричних закладах. У 1-й групі 13 (86,7%), а у 2-й групі 29 (64,4%) респондентів не погоджувалися з тим, що вони є небезпечними для суспільства через свої особистісні вади і що «з ними краще не спілкуватися іншим людям». Однак аналіз відповідей хворих, які знаходилися у місцях позбавлення волі, виявив, що у 39 (86,7%) з них скоєнню злочинів сприяли саме дратівливість, підвищена збудливість, агресивність, брутальність. Усі хворі 1-ї групи та 71,1% (32 респондента) 2-ї — відзначали, що їм можна довіряти так само, як будь-якій іншій людині. Серед досліджених 13 (86,7%) хворих з 1-ї і 43 (95,6%) 3 2-ї груп вказували на наміри приховати своє захворювання у майбутньому під час влаштування на роботу, бо вважали, що кожен керівник хоче мати підлеглим не психічно хворого, навіть у минулому, а психічно здорову людину. Більшість опитаних 13 (86,7%) осіб 1-ї групи і 33 (73,3%) 2-ї — були переконані, що за інтелектуальними здібностями вони не відрізняються від пересічних громадян.

2. Відношення до психіатрії, до лікування і до проблеми психічно хворих. Більшість пацієнтів, що були обстежені в умовах психіатричного відділення (12–80%) не були згодні з тим, що психічно хворі є небезпечними для оточуючих людей. У той же час 10 (66,7%) хворих 1-ї групи стверджували, що вони поділяють точку зору про те, що у житті краще уникати спілкування з тими, хто будь-коли лікувався у психіатричній лікарні. На думку 14 (93,3%) осіб цієї групи у нашому суспільстві має місце тенденція до зростання кількості психічно хворих; стільки ж хворих не вважали рівноцінними поняття «психічна хвороба» і «людська вада». Аналогічні відповіді в цілому отримані і в обстежених 2-ї групи.

Усі досліджені вважали, що причиною негативного ставлення до психічно хворих у суспільстві є ярлик «психічно хворий», який є негативним наслідком психіатричного діагнозу, встановленого лікарем-психіатром. Усі члени 1-ї групи не були згодні з тим, що всіх психічно хворих потрібно звільняти від кримінальної відповідальності або позбавляти їх цивільних прав. У той же час 11 (77,3%) із них не вважали, що психічно хворому можна довіряти так само, як і хворому із соматичними розладами. Навпаки, 30 (66,7%) обстежених 2-ї групи, що знаходились в місцях позбавлення волі, стверджували, що психічно хворим можна більше довіряти, ніж здоровим. Переважна частина всіх опитаних — 13 (86,7%) з 1-ї і 29 (64,4%) з 2-ї — вказувала на те, що більшість людей, передусім жінок, боїться психічно хворих і уникає спілкування з ними, особливо з метою створення сім’ї; 13 (86,7%) осіб 3 1-ї і 31 (68,9%) з 2-ї — вважали, що після відвідування психіатричного закладу треба приховувати цей факт.

Кількість хворих, які були впевнені, що лікування психотропними препаратами «може перетворити їх у роботів, зомбі», була приблизно однаковою в обох групах — 6 (40%) і 21 (46,7%) відповідно. У той же час, у частини опитаних із 2-ї групи позитивне ставлення до психотропних препаратів було наслідком зловживання психоактивними речовинами до позбавлення волі. Причому деякі з них активно зверталися до психіатра під час обстеження з метою отримати «хоча б аміназин для зняття емоційної напруги».

Серед пацієнтів психіатричного стаціонару 14 (93,3%) респондентів позитивно ставляться до лікарів-психіатрів. У другій групі позитивне відношення до лікарів-психіатрів відзначали лише 24 (53,3%) особи. Звернутися до лікаря-психіатра у випадку виникнення у когось із близьких «проблем із психікою» порадили б 13 (86,7%) осіб 1-ї групи та 39 (73,3%) 2-ї. Більшість опитаних — 13 (86,7%) з 1-ї і 33 (73,3%) 3 2-ї — вважали, що психічно хворий потребує допомоги лікаря так само, як людина з будь-яким іншим захворюванням.

Велика частина хворих із 1-ї групи (9 — 60%) і менша — з 2-ї (19 — 42,2%) відповіли, що самі психіатри не є цілком здоровими людьми. В той же час 12 (80%) 1-ї групи і 31 (68,9%) з 2-ї не згодні з думкою, що «тільки черстві й бездушні люди можуть працювати у психіатрії». Більшість обстежених (1-ша група: 12 — 80%, 2-га група: 42 — 93,3%) вважала, що госпіталізація до психіатричного закладу завжди потребує добровільної згоди пацієнта. У 1-й групі: 11 (73,3%) чоловік, а у 2-й — 31 (68,9%) були згодні з тим, що найважливіша якість лікаря-психіатра — це професіоналізм. Такі риси,як щиросердність, витримка, коректність були також позитивно оцінені значною частиною опитаних (1-ша група: 9 — 60%, 2-га група: 40 — 88,9%).

Погляд на лікування психіатром хворого як на виконання ним фахового та людського обов’язку був висловлений у 1-й групі 13 (86,7%) опитаними, у 2-й — 39 (86,7%). Переважаюча більшість пацієнтів 1-ї групи (14 — 93,3%) була не згодна з тим, що лікар, який їх лікує, «є зброєю в руках родичів чи міліції». Значна частина хворих із 2-ї групи (40 — 88,9%), навпаки, вважали, що психіатр є зброєю в руках близьких родичів та міліції у боротьбі з ними.

Більшість опитаних (1-ша група: 11 — 73,3%, 2-га група: 31 — 68,9%) не була згідна з висловленням, що психіатрія у минулому використовувалася в боротьбі з інакомислячими. Цікавим є той факт, що у 2-й групі більша частина опитаних (39 — 86,7%) завжди довіряла призначенням і рекомендаціям психіатрів, а у 1-й — менша (10 — 66,7%). Однак, 12 (80%) хворих із 1-ї групи висловили впевненість, що тільки лікар-психіатр може зарадити їхньому стану. І, навпаки, лише 15 (33,3%) обстежених із 2-ї групи погодилися з цим поглядом.

3. Відношення до близьких людей, суспільства. Серед опитаних хворих 11 (73,3%) з 1-ї групи і 31 (68,9%) з 2-ї не були згодні зі ствердженням, що члени їх сімей «перестали з ними рахуватися». При цьому 12 (80%) хворих 1-ї групи вважали, що рідні не соромляться їх, 37 (82,2%) осіб 2-ї групи призналися, що близькі люди їх соромляться, однак вони не виключали, що причиною такого ставлення є їх перебування в місцях позбавлення волі. Велика частина хворих визнавала свою провину перед близькими через те, що неспроможна забезпечити їх матеріально (1-ша група: 11 — 73,3%, 2-га група: 31 — 68,9%), а також у зв’язку з тим, що може передати їм у спадок своє психічне захворювання (1-ша група: 5 — 33,3%, 2-га група: 6 — 13,3%). Більшість хворих 1-ї групи (11 — 73,3%) була впевнена, що оточуючі знають про їх психічну хворобу. При цьому 14 (93,3%) обстежених цієї групи не були згодними зі ствердженням, що «краще відмовитися від лікування взагалі, ніж погодитися з тим, що знайомі дізнаються про їх лікування в психіатричній лікарні». Хворі 2-ї групи, навпаки, вважали, що краще уникнути госпіталізації до психіатричного стаціонару; 13 (86,7%) опитаних 1-ї групи не погодились із припущенням, що лікування у психіатричному стаціонарі негативно відбивається на службовій кар’єрі, або на особистому житті. У той же час 30 (66,66%) обстежених 2-ї групи вважали, що лікування у психіатричній лікарні суттєво впливає на службову кар’єру та соціальний стан. При цьому майже всі вони (29 з 30) не зверталися за допомогою до психіатрів до позбавлення волі. Вісім хворих (53,3%) з 1-ї групи та 36 (80%) із 2-ї вважали, що їхні дружини, незалежно від стану їх психічного здоров’я, зобов’язані до кінця свого життя жити з ними. Більшість опитаних (1-ша група: 12 — 80,0%, 2-га група: 42 — 93,3%) була переконана, що держава повинна їх утримувати, тому що саме вона призвела їх до теперішнього соціального стану. Але всі вони відзначали, що не відчувають реальної турботи держави про їхнє здоров’я.

Значна частина обстежених вважала, що держава зобов’язана лікувати психічно хворих безкоштовно (1-ша група: 12 — 80%, 2-га група: 42 — 93,3%). Стільки ж хворих відзначали відсутність у нашому суспільстві гарантій соціального захисту осіб із психічними порушеннями. При цьому 11 (73,3%) осіб 1-ї групи та 31 (68,9%) чоловік з 2-ї — розраховували на чуйність і розуміння тільки з боку близьких родичів.

Висновки

  1. Більшість хворих із розладами особистості органічного генезу, незалежно від особливостей попереднього досвіду звертання до психіатричних закладів, вважає, що треба приховувати від оточуючих факт свого звернення до лікаря-психіатра за допомогою та лікуванням. Це пояснюється, перш за все, побоюванням отримати ярлик «психічно хворий», який може негативно вплинути на різні аспекти їхнього життя у суспільстві, та упевненістю хворих у відсутності соціального захисту в нашій країні для цієї категорії людей.
  2. Соціально адаптовані хворі, а також хворі, які раніше зверталися до психіатричних стаціонарів, більш прихильно відносяться до психіатрів та психіатричних закладів, на відміну від тих, хто лікується вперше та примусово.
  3. Позитивний досвід звернення до психіатричних лікарень сприяє адекватному ставленню психічно хворих до своєї хвороби. Це підвищує ефективність призначення лікарями-психіатрами спеціалізованих лікувально-профілактичних заходів щодо цієї категорії хворих.


© «Новости украинской психиатрии», 2002
Редакция сайта: editor@psychiatry.ua
ISSN 1990–5211